Роялькіт - Дінь Дон

Залізний, сірий смог, і на очах ролети.
Я сонця не бачу, слова не чую, я шукаю де ти.
Я бачу дим, а серед диму квіти
В’януть, зітхають, палають, вони більше не хочуть жити.
Йду за юрбою, хвости трубою.
Всі бачать, всі знають,
Всі кличуть постійно кудись за собою.
Йду за юрбою, я все фарбую у сірий…

Дінь-дон, сірий сон, псом став третій слон,
Чорним став білий льон, кличе… бурдон,
Чуєш… тромбон, грає… дінь-дон.

Ой далеко, далеко,
Там за межею плаче лелека.
Ой далеко, далеко,
П’є зимну воду бузько із глека.

Дитячі спогади, нам намалюють казку.
Старенька у вікні, своя мала в чужій колясці.
Читаєш третій том, а там все ніби вперше.
Ти бачиш всі коми, крапки і тире, нарешті.

Далі по курсу перерва на чай, на років двісті – триста.
Дати горять, мости горять, стіни мовчать, Іштар збирає намисто.
Місто мрій, колиска наших міфів, наших надій.
Ми діти скіфів, і ми псевдоастронавти у ній.
Літаєм вверх-вниз, вверх-вниз і на біс,
Повен віз, stop please! Дінь-дон, ледве зліз.
Всі повороти – всі не туди, і крок у крок нам бігти чи йти?
Як день-ніч – два скріни,
Дінь-дон міняти.